Вступ:
Діти-інваліди є в усіх країнах світу, їхня кількість є
значною і продовжує зростати. Причини й наслідки інвалідності
відрізняються в залежності від країни. Це пояснюється різними
соціально-економічними умовами та різними засобами державної допомоги
громадянам, особливо, дітям зі спцифічними потребами.
Сучасна політика по відношенню до дітей-інвалідів є
результатом розвитку суспільства. Багато в чому ця політика відображає
загальні умови життя та соціально-економічну політику держави.
Невігластво, зневажання, упереджене ставлення та страх – ось ті
соціальні фактори, що протягом усієї історії були перешкодою для
нормального розвитку дітей-інвалідів та призводили до ізоляції як самих
хворих, так і їх родин.
З часом відношення до інвалідів змінювалось від звичайного
нагляду за ними в спеціалізованих установах до отримання освіти
дітьми-інвалідами. Завдяки цьому інваліди стали більш активно виступати
за покращання своїх прав, покращання відношення до людей з фізичними
або розумовими вадами. Створюються асоціації
інвалідів та їх сімей, які виступають за створення належних умов життя
дітей-інвалідів.
В кінці 60-х років ХХ сторіччя в деяких країнах подібні
організації почали розробляти нову концепцію інвалідності, яка
враховувала тісний зв’язок між обмеженнями, притаманними інвалідам,
структурою та характером навколишнього середовища та відношення інших
людей до інвалідів.
Протягом останніх років в Україні в цілому, та в
Рівненській області, зокрема, значно зросла кількість вроджених вад
розвитку (ВВР) у дітей та новонароджених, які є основною причиною як
дитячої смертності, так і фізичної та розумової інвалідності.
Незважаючи на те, що Україна ратифікувала усі міжнародні
документи щодо захисту прав людини в цілому та прав інвалідів, зокрема,
і на той факт, що забезпечення рівних можливостей для інвалідів
закладено в самій Конституції України, стан правового захисту
дітей-інвалідів в Україні залишається складним.
Основними причинами такого становища є:
· Низький рівень поінформованості населення, і, особливо, хворих та членів їх родин щодо власних прав;
· Фактична ізоляція хворих та членів їх родин від суспільного
життя внаслідок відсутнього державного механізму реабілітації
дітей-інвалідів;
· Недостатнє висвітлення даної проблеми в засобах масової
інформації, а як так, недостатня обізнаність широкого загалу щодо
проблем інвалідів в Україні.
